Зоя Батир

ЗОЯ БАТИР

50 років, Варшава

Працює у польському фонді «Ракети», який під час Великої війни допомагає онкохворим.

Скільки ви вже років у Польщі?

Я тут знаходжуся уже 5 років, але з перервами, певний час я жила у Німеччині. З березня 2022 року я працюю в онкологічній фундації «Ракети», яка допомагає хворим на рак. Це як інформаційна підтримка, так і матеріальна. Зараз ми також допомагаємо онкохворим людям, які приїхали до Польщі після війни.

Розкажіть, будь ласка, детальніше про роботу фонду.

По-перше, це інформаційний супровід. Ми розповідаємо про те, як зробити PESEL, адже його наявність гарантує біженцям доступ до безплатного лікування в Польщі. Це дуже великий плюс, адже приїжджають різні люди, часто теж безробітні, люди не мають коштів на лікування і вони дуже вдячні Польщі за можливість лікуватися.

Як виглядає приїзд онкохворої людини з України крок по кроку?

Люди контактують з нами, ми розповідаємо всю необхідну інформацію, ще в Україні люди перекладають медичну документацію польською мовою, щоб вже одразу приїхавши до Польщі піти на прийом до онколога. Хворим не потрібно складати декларацію до сімейного лікаря, протягом трьох-семи днів вони вже матимуть зарезервований візит до лікаря. Що робити далі рішення приймає онколог. Але це вже безплатно.

Де зупиняються такі люди в Польщі? Хто оплачує їм проживання?

Наш фонд співпрацює з фундацією Biedronka, яка покриває кошти на проживання в готелях до десяти днів. В будь-якому місті Польщі для кожної конкретної людини вони можуть зарезервувати на такий строк житло тричі. Ми також працювали з міжнародною організацією IOM (International Organization for Migration): я подавала дані наших підопічних, а координатори організації знаходили для них апартаменти. Протягом 30 днів вони мали безплатне житло. Також наша фундація може щомісяця покрити людині до 500 злотих на житло. Ми допомагаємо також і в інших випадках: якщо людина витратила на їжу, на транспорт, на якісь ліки, на переклад медичних документів, на приватний візит до лікаря, то ми можемо повернути. Ми єдина організація, яка це робить.

Звідки фонд «Ракети» залучає кошти і на яку суми ви вже допомогли людям з України?

Нас підтримує тайванська фірма, яка перераховує кошти саме для допомоги українцям. Щомісяця ми допомагаємо близько 60 людям з України. В середньому, кожна особа, яка зверталася до нас за допомогою мала фінансову підтримку від 300 до 500 злотих, але є й випадки, коли сума доходила і до 35 тисяч. Ми допомогли одній людини з реабілітацією у Вроцлаві.

Як змінилося ваше життя з роботою у цьому фонді?

Я зрозуміла, що порівняно з проблемами онкохворих, проблеми, з якими ми, здорові люди, стикаємося в нашому житті, це практично ніщо. Пам’ятаю людину з Маріуполя, яка втратила житло, втратила все на світі, а до цього ще й онкохвора. Вона приїхала сюди, до іншої країни, практично без нічого і ще й бореться за життя…

Яка історія запам’яталась вам найбільше?

Кожна людина має свою історію. Згадую пенсіонерів з Донецька, які побудували там собі будинок, своїми руками, а зараз його немає. Їм немає куди повертатися. Вони чіпляються за кожну можливість лікуватися тут. По десять днів живуть в різних місцях. Я просто дивуюся таким людям та низький їм уклін, у них треба повчитися позитиву і жаги до життя. Люди приїжджають з усіх куточків. Вони не переймаються матеріальними речами, а живуть сьогоднішнім днем, радіють і їхній позитив іноді аж так дивує мене.

Розмовляв Євген Приходько
Фотографії: Марценна Шиманська

Повний текст інтерв’ю

Попереджаємо, що інтерв’ю можуть містити жорстокі і вражаючі сюжети. Це воєнні історії, які часто оповідають про дуже важкі та трагічні, часом жорстокі події. Ми зберігаємо за собою право на те, що свідчення, представлені на сторінці, є приватними історіями, думками та почуттями жінок, які ними поділились. Викладені думки та погляди не є рівнозначними думкам та поглядам організаторів проекту МОМЕНТИ.

 

Сьогодні 21 жовтня, мене звати Євген Приходько. Інтерв’ю записується для проєкту «Моменти» Польського інституту репортажу. Розмовляємо зі Зоєю Батир.

Скільки ви вже років у Польщі?

Якщо лічити з самого початку, то я тут знаходжуся уже 5 років. В Польщі. Працюю. З перервою, скажімо, ще три роки жила у Німеччині і там з чоловіком вивчала мову. Брала участь у програмі, теж в одній фундації для українців. “Ферайн” в Ганновері. Зараз я працюю у фундації «Онкологічні ракети», яка допомагає онкохворим людям, які приїхали до Польщі після війни. Я спеціаліст у цьому відділі, у цій фундації. Працюю з квітня місяця і по даний момент.

А ось ви сказали, що в Німеччині теж працювали у фонді. Розкажіть, чим ви там займалися, що це була за організація.

Це українська організація, українська спілка. Саме створена для українців, які проживають в Німеччині. Як допомога, всіляко, з усіх сторін. Це були і курси для жінок та дітей, створені саме для цього. Зустрічі різні. Я була як волонтерка там. Та допомагала в різних заходах. Є фотографії, є сторінка у фейсбуці Ферайн в Ганновері (Ferajn Hannover).

А що вас спонукало туди піти волонтерити?

Тому що, я, як і всі українці приїхала, мені потрібно було спілкування, мені потрібно було знання мови в першу чергу. І я знайшла через знайомих і саме туди їздила до тієї спілки. Я дуже рада, що їх зустріла, допомагала. І вони на даний період також допомагають всіляко нашим українцям, які знаходяться в Німеччині.

Це в Ганновері, де ви жили?

Так, я жила біля Ганновера, але їздила саме туди до них.

А чому вирішили з Німеччини повернутися до Польщі?

Жила з чоловіком і ми купили тут будинок в Польщі і саме збиралися переїхати до Польщі. Трохи доля інакше склалася. Чоловік загинув, а я залишилася тут в Польщі, працюю.

В якому році це сталося, коли ви приїхали до Польщі?

В цьому році, на початку січня я приїхала до Польщі, потім поїхала додому. І вже перед війною, казалося, що це перед війною я в лютому приїхала до Польщі. Саме шукати працю, жити, працювати. Але от…

За скільки днів до повномасштабного вторгнення?

За 10 днів. Я хотіла подати на візу документи, мені сказали аж 3-го березня. Я не захотіла чекати, просто вже хотіла їхати. І виявилося, що … якесь моє передчуття було таке сильне, що мене тягнуло, виштовхувало і я приїхала сюди. Мені було дуже важко знайти роботу, бо саме почалося саме таке і 1,5 місяця, сто своїх CV вислала, щоб знайти працю.

Коли ви були в Україні, що ви відчували? Тоді було вже такий… досить багато було інформації про це, про те що буде вторгнення говорили західні політики. Що ви відчували, що ви бачили в Україні?

Інформація була, але ніхто не повірив, не міг повірити і досі не можу повірити, що це склалося і досі відбувається це жахіття в Україні. Але якесь передчуття було, дійсно. Коли дипломати повиїжджали, коли я хотіла подати документи на візу і це було вже з затримкою, зі закриттям установ. Я вирішила виїхати. Моя вся родина, звичайно, в Україні. Донька приїжджала до мене, пробула тут у мене 1,5 місяця. Але змушена була повернутися до України, до свого чоловіка, бо сім’я повинна бути разом. А я тут сама.

А ви з якого регіону, області?

З центрального регіону, Черкаська область.

Повернімося до того моменту коли ви шукали роботу 1,5 місяця. І що вам трапилося, що знайшли?

Я б сказала, що щасливий випадок, який допоміг мені дійсно… відповіли мені на моє CV і я рада все-таки, що я в цій фундації. Бо з тим що я приїхала, думала, що у мене найгірша ситуація, яка могла скластися, але коли я подивилася, що люди, які онкохворі приїжджають, тікають від війни в Україні без нічого. І ще й хворі, то моя ситуація виявилася вже не така й трагічна, як я рахувала.

Ви відправляли CV і вам відповіли з цього фонду? Ви відправляли CV в організації, які займаються власне благодійною діяльністю чи це й бізнес?

Так. Це були різні організації, просто тут мені відповіли «так».

Якого це числа сталося? Пам’ятаєте?

Це було в середині березня, мені запропонували. Я пройшла співбесіду, затвердили з першого разу і я в кінці березня вже вийшла на роботу.

Це було вже після повномасштабного вторгнення. А як ви запам’ятали 24 лютого? Ви знаходилися вже у Польщі, як ви цей день запам’ятали?

Я не могла повірити в це. Мої родичі.. і не тільки, це я чула й у фейсбуці. Ці всі відомості і була шокована. Навіть, коли бачила ті новини, то я плакала, бо моя родина знаходилася на території і я переживала за них і мені навіть хотілося поїхати назад, забрати їх. Але вирішила залишитися, все таки в мене не було іншої можливості, мені треба було тут зачепитися. Тут знайти роботу і бути тут. А можливо, я надіялася, що моя родина приїде сюди. Донька моя має доньку, дорослу, але… мала надію, що приїде.

Вона виїхала на 1,5 місяця?

Так. Вона приїжджала на 1,5 місяця, жила в мене. Але вона повернулася до чоловіка.

Вам відповіли з фонду, у вас була співбесіда… як ви запам’ятали перші дні на цій роботі, що це було? Тим більше, вже тривала Велика війна.

Стикнулася з тим, що дуже багато людей з усієї Польщі… саме наша фундація працює з усією Польщею. Тобто, всі люди, які приїжджають, вони телефонують на нашу гарячу лінію. І телефонували, і телефонують. Це дуже багато людей, я не сподівалася, що навіть не здогадувалася, що стільки хворих людей може бути взагалі. Ця цифра росла і росте з кожним днем. Люди дзвонять, дзвонять і дзвонять. Приїжджають нові люди і отримують інформацію чим фонд займається, що ми робимо для цього.

Розкажіть, будь ласка, чим саме займається фонд.

Перше, це інформаційний супровід. З чого починати, коли людина приїжджає сюди, до Польщі. Чим треба зайнятися. Перше: зробити PESEL, який надає нашим людям, біженцям можливість до безплатного лікування, до безплатної медицини в Польщі. Чи це ліки, чи це консультація, чи якесь тестування. Все це безплатно надає Польща. Це дуже великий плюс. Бо люди приїжджають безробітні, люди не мають коштів і це для них великий плюс. Достатися до безплатного лікування. І вони дуже дякують. Досі приймаю всі подяки від людей, що Польща надала допомогу. Були такі випадки, коли приїжджали уже і з Хорватії, Туреччини, Швеції назад до Польщі, бо там вони не дістали лікування.

Українці, які виїхали з України після початку вторгнення, так?

Так. І з Болгарії також. Вони поверталися до Польщі, бо саме найбільше допомогла Польща.

У цей фонд до 24 лютого могли звертатися українці?

З 2012 року цей фонд працює, це не державна організація, яка допомагає полякам. Польським людям, хворим на рак. Це і інформаційна підтримка, і матеріальна підтримка. Люди можуть звернутися, зробити збір коштів на нашій сторінці і саме це в більшості надає їм можливість лікування в Польщі. Люди саме тут знаходять той, найбільший шанс на лікування. Дуже багато проводиться і вебінарів, і різних підтримок в цьому. Бо тут є спеціалісти, які допоможуть. І психоонколог і дієтолог, сексолог. Різні дієти.

Як це виглядає? Є людина, яка має онкологічне захворювання і вона знаходиться в Україні. Якщо вона хоче виїхати до Польщі, як це виглядає крок по кроку?

Люди дзвонять з України, питають як можна лікуватися в Польщі. Приїхати на територію Польщі, зробити PESEL. Навіть на початку вже можна перекладати медичну документацію на польську мову, щоб вже одразу приїхавши сюди діставатися до онколога. І не потрібно складати декларацію до сімейного лікаря, а уже дозволено одразу йти до онколога записуватися. Запис до онколога триває протягом трьох-семи днів. Я б сказала, що це швидкі терміни. І далі вже лікар дивиться по медичній документації що потрібно уже далі, чи це лікування, чи якесь додаткове тестування. Але це вже безплатно.

Люди їдучи з України вже знають до якого лікаря вони потраплять?

В принципі так, у нас є контакти… ми можемо вже записувати до онколога або є вже шпиталі, є номера телефонів де я можу передзвонити. Мені буде відомо, що людина приїжджає в якесь місто, чи це Краків, чи Бидгощ, чи це Ґданськ. І я вже там шукаю того онколога, записую людину на візит. Тут немає проблем жодних.

І це все безкоштовно?

Так, безкоштовно. Є навіть створена гаряча лінія для українців від NFZ (Narodowy Fundusz Zdrowia) українською мовою, де вони можуть записатися, зробити анкету для онкохворого, консультант записує і подає до NFZ. Там протягом двох днів знаходять в місці проживання цієї людини онколога і вже дають йому термін, щоб він міг прийти. Протягом двох днів передзвонюють і дають термін.

А моменти з житлом на місці, як це виглядає?

Наша фундація допомагає в короткостроковому проживанні, це 10 днів від фундації Biedronka. Ми співпрацюємо з цією організацією, яка нам дає доступ до бронювання готелів і максимальний строк це 10 днів. Але можна скористатися 3 рази. Три рази по 10 днів. Це в будь-якому місті у Польщі. Друге: ми співпрацювали з міжнародною організацією IOM (International Organization for Migration), де я подавала дані наших підопічних і дали вже координатори знаходили апартаменти для них. І протягом 30 днів вони мали безкоштовне житло. Ось так виглядало. А ще ми від нашої фундації розробили проєкт, де люди прийшовши до нас або склавши таку заяву до нашої фундації, де вони просять звернути кошти на їх рахунок за оренду житла. 500 злотих щомісячно. Тобто, наша фундація кожен місяць могла виплачувати онкохворим, які витратили гроші саме на житло. Окрім цього фундація допомагає матеріально: за їжу, якщо людина витратила на їжу, на транспорт, на якісь ліки, на переклад медичних документів, на приватний візит до лікаря. Це все ми можемо повернути. Це єдина організація, яка це робить. Мої підопічні це мені говорять, що це єдина організація, яка нам допомагає.

А фонд звідки залучає кошти?

Це питання дуже важливе, тому що саме був створений проєкт від самого початку повномасштабної війни для українців. Нам допомагає тайванська фірма, яка перераховує кошти сами для цього і до кінця листопада у нас підписаний проєкт з ними. За кошти цієї фірми, фундації саме ми допомагаємо українцям.

Можете розказати яка це сума? На яку суму вже була виплачена допомога українцям?

Точно не можу цього сказати… але я приймаю ті внески, які люди пишуть і це різні внески, як на 500 злотих, на 2 тисячі злотих. І вони приходять щомісяця десятками. Навіть є кошти, 35 тисяч ми допомогли одній людині, яка потребувала реабілітації у Вроцлаві. Багатьом допомогли на ліки, на хіміотерапію, одна терапія коштує 10 тисяч злотих. Ми зробили 3 таких. Кожна людина, яка звернулася до нас мала фінансову допомогу від 300-500 злотих і до 10 тисяч.

А скільком людям вже була надана допомога?

Щомісячно, в середньому 60 нових бенефіціантів звертаються до нас. Але якщо порахувати скільки я контактую кожного дня, то це мінімум 15 людей. Це ті люди, які зареєструвавшись до нас дзвонять і дзвонять. І можуть дзвонить стільки, скільки потрібно. Я приймаю дзвінки від 8 ранку до 8 вечора. Можу з ними розмовляти, можу їх консультувати. Чимось допомагати. Це більше сотні контактів на місяць.

Онкохворі можуть бути у різному стані і не кожен може самостійно приїхати до Польщі. Чи були випадки, що комусь потрібно було швидку до кордону підганяти? Як це виглядало з української сторони?

На самому початку так було. Люди виїжджали хто чим міг і як міг. На самому кордоні, якщо це було потрібно вивезти людину саме швидкою допомогою, то через волонтерів ми допомагали їм в цьому. Говорили до якої клініки найшвидше добратися, то це було в Любліні. І була фундація, яка підвозила саме туди до найближчої клініки. Так само і до Варшави могли їхати. Співпрацювали ми з єврейською фундацією, яка евакуйовувала людей із України з різних точок і доставляла їх до Польщі, в більшості до Варшави.

З якими найбільшими проблемами стикається фонд в роботі з онкохворими людьми?

На сьогоднішній день найбільше проблематичне питання — житло. Люди не працюють, бо люди хворі. Вони навіть не в стані після хіміотерапії ходити. І вони не працюють, тільки можуть жити за якусь пенсію в Україні. А це маленька сума. Дуже велика подяка полякам за те, що приймали і приймають до сих пір наших людей до своїх помешкань. І держава допомагає. 40+ програма була і є вона досі. Але трошки воно вже зараз призупинилося, трошки не так працює, як із самого початку війни. І саме на сьогоднішній день саме це питання є найболючішим. Саме проживання. В лікуванні ми допомагаємо, але з житлом… у нас поки що немає такої програми, щоб людям надавати житло.

Чи були випадки, що людина приїхала на лікування і померла в Польщі?

Так, звичайно. Це життєвий факт, ми з цим стикаємося. Єдине з чим ми могли допомогти це надати контакти тієї агенції української, яка займалася документацією, з консульством і вивозила, допомагала в цьому нашим людям займатися цим питанням.

А як змінилося ваше життя з роботою у цьому фонді?

Цікаве питання. З тим, що я тут побачила, що люди онкохворі, приїжджаючи сюди, навіть були такі історії і є такі історії з Маріуполя. Людина втратила житло, все на світі і ще онкохвора. Вона приїхала сюди практично без нічого і ще й бореться за життя. Порівняно з іншими проблемами, з якими ми, здорові люди, стикаємося в нашому житті, то це практично ніщо… тут люди приїжджають та борються за життя не маючи нічого. Наші проблеми ще не такі великі, як можна у деяких випадках сказати. Як у них, в онкохворих не маючи нічого і треба виживати в чужій країні.

Ось така людина, яка приїхала з Маріуполя, такі випадки, коли хтось самостійно приїхав і маючи ще онкозахворювання. Хто поруч з такими людьми тут? Хто ними опікується?

Так, є приїжджають самі. А в основному, в більшості приїжджають з родиною. Хтось з ними є. Чи це сестра, чи хтось… чоловік. Є такі випадки, що навіть не в стані ходити. Тому мусить хтось бути. То ми допомагаємо не тільки цій онкохворій людині, ми допомагаємо цілій родині. Ми оплачуємо рахунки цієї сім’ї, надаємо консультації різних спеціалістів і родині також.

А є якась історія, яка вам запам’яталась найбільше?

Кожна людина це своя історія. Тут не можна так виділити, є люди, які приїхали з різних куточків. Із Донецька. Люди втратили все, вистроїли будинок своїми руками, його немає, їм немає куди повертатися. Вони чіпляються за кожну можливість лікуватися, бути тут. Вони пенсіонери. По 10 днів живуть то тут, то там. То від іншої фундації. Це настільки важко. Дивишся на них, це треба мати ще сили боротися із хворобою та виживати. Я просто дивуюся таким людям. Уклін таким людям, у них треба їхнього позитиву і жаги до життя подивуватися і вклонитися. Вчитися цьому. Є такі люди. З Донецька, з Маріуполя, з Миколаєва, з усіх куточків. Саме люди ці, вони не переймаються якимись такими матеріальними речами, а живуть сьогоднішнім днем, радіють і їхній позитив іноді аж так дивує мене.

Чи можна сказати, що ви чомусь вчитеся працюючи в цьому фонді?

Так, не зважати на якісь такі матеріальні потреби, чи там якісь проблеми. Повчитися у людей жити і мати оту жагу до життя. Радіти кожному дню, дякувати за це і дякувати за те, що ти маєш кожного дня.

Раніше ви казали про те, що фонд покриває якісь там процедури в лікарнях. Чи є речі, які покриває Польща? Як взагалі виглядає лікування онкохворого в Польщі? Що він мусить покрити зі своєї власної кишені, а що покриває держава?

Держава дуже допомагає всім біженцям з України. З самого початку це житло було. Яке надавали самі поляки. І держава допомагала полякам відшкодовувати 40 злотих на день, на людину. 1200 злотих це людина мала на прожиття у родини. Таке повернення коштів для польських сімей. Далі різні виплати на дітей, 500+. Допомога одноразова 300 злотих. Потім ті люди, які хотіли працювати і хочуть працювати, вони реєструються до уженду праці і можуть знайти роботу одразу. Не потрібно чекати 10-12 днів на дозвіл від уженду на працю, так як я мала до війни. Я навіть мала відмову в праці, бо мені сказали, що нам було б простіше працевлаштувати біженця, бо там не потрібно чекати 14 днів на дозвіл. Різні курси польської мови для інтеграції люди мають, біженці. Так, великий плюс це лікування. Безплатна медицина, візит до лікаря, тестування різні. Пігулки чи якісь ліки через NFZ держава рефундує. Можна прийти, взяти ліки. Це можуть бути стовідсоткова оплата державою або доплатити якісь 2-3 злоти чи 20 злотих. Якщо наші підопічні платять за ліки, які не рефундовуються державою, чи це приватний візит. Потрібно швидко достатися до лікаря, до консультації. Бо онкологія це хвороба, яка не чекає. Потрібна швидка консультація, бо якщо чекати довго, то людину з’їдає. І ті витрати, які людина має, ми їх покриваємо. Практично всі. Це ліки, медичні переклади, візити, медогляди. А в основному це безплатно, тільки потрібно в Польщі чекати дуже довго, бо так як безплатне баданьє, яке коштує… МРТ, КТ вони коштують дуже дорого. Від 500 злотих до 1000 злотих. Людина не в стані заплатити. Тому чекають люди довго, це триває місяці. А якщо зробити так як ми пропонуємо: заплатіть і ми вам повернемо на ваш рахунок. І ми це робимо.

Ви перед інтерв’ю показали обкладинку книги «Ракети. Краса проти раку очима українських жінок», розкажіть що це за книга. Це проєкт вашого фонду?

Так. Дійсно, одна книга «Rakiety. Pięknem w raka», яку написала Magdalena Sekul, яка працює в нашій фундації. Написала польською для жінок онкохворих. В нас зараз розроблений проєкт видання української книжки українською мовою для українок, які перебувають тут в Польщі. Для підтримки, саме для них це створено, щоб вони могли прочитати. Там написано історії різних жінок, які були тут і боролися з раком. Різні історії наших українок, які будучи тут в Польщі живуть та борються з раком. Які мають проблеми, як вони це долають. Окрім того, що проблеми війни вони ніде не діваються і вони їх переживають, ще й потрібно переживати та боротися за життя на чужій території, скажімо так. Це дуже важко. І саме для підтримки була написана ця книга і ми навіть звернулися до нашої першої леді, пані Зеленської, щоб вона написала слова підтримки для наших українських жінок в цій книжці.

Сподіваємося відповідь буде найближчим часом. Скажіть, що вас мотивує зараз працювати?

Дійсно, я від цього маю… ця праця надихає творити, допомагати кожного дня і це навіть надає сили. Навіть мотивує. Дійсно, приділяти більше уваги в цьому плані. Оті подяки людей, які я чую кожного дня. Дякуючи вам, дякуючи вашому фонду ми маємо змогу, ми маємо інформацію, ми маємо підтримку. Велику підтримку. Від фахівців, матеріальну та інформаційну. Це велике діло для наших українців.

Ми знаємо, що фонд “Ракети” передусім створений, щоб допомагати людям, які мають онкологічні захворювання, але як у випадку українців виглядає ця допомога? Чи ви поширюєте її не тільки на людей, які мають онкозахворювання? Чи може до вас звернутися особа…?

Так, до нас може звернутися кожна людина. Я їй можу допомогти записатися до лікаря, щось порадити, якусь інформацію надати. У нас спеціально зроблений ще проєкт для людей з обмеженими можливостями. Чи це дитина, чи це дорослий. І вони можуть звернутися до нас де ми можемо надати таку допомогу…знайти курси польської мови, це така інтеграція в Польщі. Знайти роботу для інвалідів це тяжко знайти щось, а ми в цьому якраз допомагаємо. Інтегрувати цих людей. Підтримка різних спеціалістів: психологів, навіть адвоката. Вони у нас це знайдуть. Ще у нас є такий проєкт. Зроблений, розроблений на підтримку наших українців, де вони можуть вивчати і польську мову і дізнаватися більше історичних подій Польщі. Зроблені подорожі по Варшаві, вони дізнаватимуться більше про Польщу, про цікаві сторінки історії українсько-польських стосунків.

Ви сказали, що люди з інвалідністю можуть звертатися. Скільки вже людей звернулося до вас? З запитаннями, з проханням про допомогу?

Проєкт зроблений буквально недавно, це десь три тижні тому і вже зробили першу таку допомогу. Записуємо на курси польської мови і приймаємо резюме від наших українців.

Люди з інвалідністю можуть звернутися до вас і ви допоможете з працевлаштуванням. Як виглядає ситуація на польському ринку праці з вакансіями для таких людей?

Через наших спеціалістів ми шукаємо працю не тільки в уженді праці на офіційному сайті, а через фейсбук також. Наші медіа, наші спеціалісти, наші люди, які працюють у фундації саме через нашу сторінку у фейсбук, яка діє дуже швидко і ефективно, можна знайти не тільки роботу.

Знайомства якісь?

Не те щоб знайомства, просто багато інформації можна знайти через фейсбук. Звести людей між собою. У нас є курси кераміки, де можуть прийти і українці, і поляки. Спілкування це вже інтеграція. Там є відділ change for good, де різні проходять варштати, різні таки заходи, як для дітей, так і для дорослих.

Ці заходи організовує ваш фонд?

Так.

Окрім кераміки що ще?

Там є для дітей експериментальні цікавинки. Якісь хімічні реактиви, де дітям буде дуже цікаво.

З розмови я зрозумів, що у вас дуже багато проєктів. Скільки у вас в фонді працює людей?

Щонайменше це 15 осіб. І кожен відділ має не один проєкт. І медіа, і ті, хто збирає кошти, є людина, яка телефонує до різних фундацій, до різних організацій, до різних людей, які б могли надати якісь кошти. На книжку, наприклад. Щоб випустилася книжка. Кошти для фундації, щоб ми могли допомагати й далі людям, дітям, онкохворим, інвалідам. Психоонкологи працюють, різні спеціалісти. Бухгалтерія. Магазин у нас працює, де продають такі експериментальні речі. Зестав називається. Це також повернення якихось коштів до фундації, щоб ми мали змогу чимось допомагати.

Ви відповідаєте за контакти з українцями? І ви така одна особа в фонді?

Так, одна особа, яка саме в цьому проєкті. Проєкт зроблений однією-двома особами. Моє керівництво в цьому проєкті є Оля Малаховська, вона також в цьому проєкті. Але вона займається не тільки цим проєктом, а ще й іншими. Кожен робить не одну функцію. Саме в українському проєкті, то я є.

Скільки годин в день ви працюєте?

Зазвичай 8 годин, але працюю більше. Тому що я не можу вимкнути телефон. Можуть люди дзвонити навіть до 12 ночі. Це хіба можу взяти, можу ні. Але, я його не вимикаю. Я з ними контактую ввечері також. Субота, неділя також.

Люди знаходяться не тільки у Варшаві. Вони приїжджають до інших міст.

Так, з усієї Польщі мені дзвонять.

А як виглядає, коли там на місці потрібна допомога? Чи є у вас на місці якісь волонтери? Чи хтось виїжджає з Варшави, якщо це дуже потрібно?

Наприклад, у мене є волонтери, які перекладають документацію. Вони можуть бути де завгодно, але мені допомагають. Люди, які з перекладом документації, саме в цьому волонтери допомагають. Є люди, тимчасово, якщо нам потрібно, щоб допомогти онкохворій людині, то залучаємо волонтерів саме до цього. Немає постійних, але ми можемо залучити. Або дзвонимо до інших організацій, які ми оплачуємо, наприклад, машина швидкої допомоги. Якщо людина лежача, її потрібно дістатися до спеціаліста на консультацію, то проплачуємо транспорт і людину відвозять, привозять.

А скільки коштує?

У Варшаві, щоб привезти і відвезти людину на консультацію ця машина коштує 1000 і 1200 злотих, щоб одвезти і привезти людину. Це по місту. Якщо людину треба було одвезти до, було у нас…. Сьрода-Великопольська (Środa Wielkopolska) це біля Познані, то там коштувало до 5 тисяч. Це з Варшави туди.

Я в інтернеті бачив новину, що фонд “Ракети” евакуйовував на швидкій допомозі людину з кордону до Катовіц.

Були і волонтери також. Не тільки ми все проплачуємо. І волонтери, які допомагали. Там із Норвегії є… Ці машини швидкої допомоги саме в ті перші місяці, то допомагали з Норвегії фундація.

Чи є у вас, на фоні всього цього спілкування з людьми вже більш ніж робочі стосунки з клієнтами фонду? Може з кимось ви ближче розмовляєте на приватні теми?

Люди, які знаходяться саме в Варшаві, вони мають можливість прийти до нашого офісу. І не один раз приходили, тому що їм краще поспілкуватися, навіть я, в своїй роботі виглядаю ще як психолог для них. Щоб просто поговорити. Поговорячи зі мною, вони говорять, що їм легше стає. Від підтримки. Наприклад, складаючи внесок, ми з ними ще поговоримо. І для них це також великий плюс.

А що вони розповідають?

В основному, це вирішення їхніх проблем. Це візити до лікаря, зробити термін, якась порада може бути з моєї сторони. Вони потребують спілкування, українською, зі своїми. Я ще можу обняти і вони такі задоволені. Я іноді можу плакати, просто після таких зустрічей, можу плакати навіть після телефонних випадків. Наприклад, сьогодні, я розумію, що жінка помирає, мене питають близькі люди, які знаходяться біля неї, організацію, яка відповідає за похорони і я просто не можу стримати сліз, бо бачу, що людина помирає і ми нічим не можемо допомогти, крім… Ще як? Є такі випадки, які просто… не все ми можемо зробити. Що можемо, то робимо.

Для працівників у фонді є такий варіант психологічної допомоги? Бо це важка робота.

Так. Є психоонколог український. Можна звернутися.

Але не тільки для людей, які прийшли до вас, як клієнти за допомогою, а ось для вас особисто.

Так, для мене також. Для працівників також. Працевлаштували україномовного спеціаліста після 24 лютого.

Які питання не можна задавати людям з онкологічними захворюваннями?

Не задумувалася над цим питанням. В основному відповідала на їхні питання. Інформувала алгоритм лікування в Польщі. Не знаю, не було таких випадків. Я перед цим років 5 сама читаю психологію позитивну, тому я трошки знаю якісь моменти і знаю, як розмовляти з позитивом і співчуттям. З розумінням.

А ви у своєму житті, до роботи у цьому фонді якось, у вас був досвід спілкування з онкохворими?

Ні, це перший раз. Це перша моя робота з онкохворими людьми.

Коли ви йшли на цю роботу, про що ви думали? Чи були якісь вагання?

Абсолютно не було ніяких вагань, мені навіть хотілося поринути в роботу, допомагати чим я можу, від себе навіть. Не задумуючись я б хотіла допомагати людям. І так воно у мене вже із роботи вже перейшло, що я вже хочу це робити і не задумуючись допомагати людям. На вулиці, десь мене хтось запитає, завжди, будь ласка, допомагаю і це вже не просто моя робота, це моє покликання.

А чим ви займалися в Україні до приїзду в Польщу, Німеччину?

Останні понад 10 років, то я була на курсах англійської мови як адміністратор. Теж з людьми, спілкування з людьми, з дітками.

А там займалися якоюсь волонтерською діяльністю? Чи це власне закордоном ви?

Це закордоном у мене пішло.

А в Німеччині це також було пов’язане з темою війни?

Ні, це просто було. Я приїхала в чужу країну, мені хотілося спілкування, я знайшла таку організацію, спілкувалася з ними, допомагала чим можливо.

Я вважав, що це було після 2014 року, бо в Німеччині теж активно люди якусь волонтерську допомогу надавали українцям на фронт і так далі.

Можливо, на тому полягали заложення тих фундацій. Але люди, які приїхали в чужу країну, вони потребують спілкування, якоїсь допомоги. Вони тільки приїхали, не знають куди звернутися, як з документами. Дуже багато таких питань. Янцен Оксана, яка є організатором цього фонду, настільки активна людина, настільки вона допомагає, настільки любить людей і любить допомагати, що це повстало і розширилося і тепер воно просто велика фундація в Ганновері. І бачу, слідкую щодня, щоразу, коли заглядаю що вони там, що у них там відбувається. І це дуже приємно, що у кожній країні є хтось, є організатори, які цим переймаються цими допомогами для наших українців. Це браво для таких людей, які живуть цим… думкою допомоги людям.

Я вам теж кажу браво і дякую за роботу, за вашу діяльність.